Ukrainian Time

Ще один місяць, ще одна російська військова перестановка: Путін змінює генерала, який керує окупаційними силами в Україні з такою частотою, як клуб Прем'єр-ліги, який відчайдушно прагне досягти негайного успіху, пише в своїй статті для The Guardian Ден Саббаг — редактор видання, який займається аналізом питань оборони та безпеки.
“Очевидно, що така непослідовність свідчить про те, що Кремль незадоволений веденням війни, але рішення поставити командувача збройними силами генерала Валерія Герасимова на чолі вторгнення кидається в очі й з інших причин.
Генерал Сергій Суровікін був понижений до одного з трьох заступників лише після трьох місяців робот . Це викликає очевидне питання про те, чи відбудуться якісь зміни в стратегії, оскільки війна (майже через місяць) наближається до похмурої річниці”, – вважає Саббаг.
Генерал Армагеддон Суровікін: досвід бомбардування в Сирії
Суровікін, командувач повітряно-космічними силами, отримав прізвисько «генерал Армагеддон» після того, як у 2016 році віддав наказ про знищення Алеппо з повітря, щоб зламати опір повстанців, що призвело до падіння сирійського міста пізніше того ж року.
Похмура схожа спроба розбомбити енергомережу України під час його правління, здається, провалилася, і Захід укріплюється у впевненості, що Москві не вистачає керованих ракет, необхідних для підтримки своїх зусиль.
Цікаво, що деякі російські військові блогери, за якими найбільше стежать західні експерти, висловилися з особливою цинічністю щодо змін. «Зміна частин не змінює саму суть», — сказав один із них.

Герасимов тепер тісніше пов’язаний з військовими діями
Враховуючи поки що погані та хаотичні військові результати Росії, блогери мають рацію. Герасимов, як начальник армії, завжди був старшим за Суровікіна, і тому в певному сенсі мало що змінилося – хоча тепер це означає, що Герасимов тісніше пов’язаний з військовими діями.
Але навіть це не так вже й нове, як здається на перший погляд. Наприкінці квітня Герасимов вирушив на передову, щоб особисто контролювати прорив із Ізюма, таким було невдоволення Кремля роботою командування на місцях. Українці виявили його присутність, і вважається, що він був поранений після бомбардування командного пункту, де він базувався.
У будь-якому випадку саме російський президент досить ретельно контролює військову стратегію і, за словами західної розвідки, бере участь у прийнятті рішень на рівні бригад і навіть батальйонів. Але, і це дуже допомагає Україні, експерти кажуть, що великий план Путіна часто непрозорий або незрозумілий.
Росія, стверджує Ед Арнольд з мозкового центру Royal United Services Institute, страждає від порушення командування та контролю.
«Політичні цілі сплутані», — сказав він, підкресливши незрозумілу мету Путіна «денацифікувати» Україну, країну без нацистів. «Це не можна перевести на військову мету».
На початку війни, підкреслює Арнольд, багатьом російським солдатам не казали, яка їх справжня місія . Зараз незрозуміло, яка кінцева гра Росії, оскільки її сили явно не можуть завоювати Україну чи навіть увесь Донбас, незважаючи на місяці бій у Бахмуті та сусідньому Соледарі.
Більш вірогідним сценарієм є те, що останні кадрові перестановки є політичними і відбуваються саме в той момент, коли приватна військова група Вагнера Євгена Пригожина, схоже, нарешті закріплюється в Соледарі . Як не дуже тактовно заявив Пригожин на початку цього тижня : «Ніхто, крім Вагнера, не брав участі в штурмі Соледара».

Дегенерація російських регулярних сил після майже 11 місяців війни настільки висока, що, за оцінками Заходу цього тижня, Вагнера становить «чверть чи більше російських бойовиків» в Україні.
Пригожин і Суровікін є союзниками, які, на думку багатьох, сподіваються узурпувати кремлівський військовий істеблішмент Герасимова та його безпосереднього начальника, міністра оборони Сергія Шойгу.
Сер Лоуренс Фрідман, автор книги «Командування» про політику військових операцій, сказав: «Я підозрюю, що це крок старої гвардії проти того, що вважалося віссю Пригожин-Суровікін, викликаний пропагандою Вагнера про Соледарсько-Бахмутський бій і скарги на відсутність підтримки Герасимова».
Це свідчить про те, що Путін намагається збалансувати напруженість між Вагнером і регулярною армією, а не розробити будь-яку нову військову стратегію.
«Той факт, що Путін продовжує випробовувати нові домовленості про командування, говорить про те, що він намагається знайти той, який забезпечує те, що він хоче», — додав Фрідман.