Ukrainian Time

Одразу після виголошення президентом Петром Порошенком його щорічного послання у Верховній Раді, політикум почав жваво обговорювати його зміст. Шукати приховані смисли, аналізувати натяки, вникати у тон і настрій. Але у розмаїтті оцінок бракує цілісного погляду, який виглядає необхідним, адже це послання – фінальне для цієї президентської каденції Порошенка.

Що залишить по собі глава держави? Які його дії та ініціативи відіграють роль у подальшому розвиткові України? І яку саме роль? Про це в інтерв’ю нашому виданню розмірковує політик і правник, експерт Венеційської комісії і голова правління ГО «За демократію через право» Марина Ставнійчук.

Щороку в очікувані чергового послання президента до народу та парламенту, суспільство мало б розраховувати на квінтесенцію позицій глави держави щодо об’єктивного аналізу виконаної роботи за попередні роки та стратегічних ініціатив на майбутнє. Однак у роки президентства Петра Порошенка ці очікування виявлялись марними. У нього звично переважають теми, які мають закарбуватись у пам’яті народу, як блискучі, фантастичні та унікальні досягнення!

Все ж цього разу у нас усіх були сподівання на формат, який мав би бути наближеним до реальності. Нинішнє послання – фінальне у цій його президентській каденції.

— Але саме це і спонукає зосереджуватись виключно на досягненнях…

Хіба що підсвідомо. Відповідальний глава держави на цьому етапі має принаймні намагатись бути чесним і перед собою, і перед суспільством. Адже мова йде не лише про його персональні перспективи, політичну спадщину президента, а й, за великим рахунком, про стан держави, її перспективи. А це — категорії об’єктивні. За плечима президента більше чотирьох років каденції. Час, коли президент і його команда формували відповіді держави на запити суспільства. Сьогодні президент, або, як державний діяч, об’єктивно оцінює результати своєї діяльності, або, як просто політик, представляє реальність такою, якою він її хоче подати. Президент Петро Порошенко обрав останній варіант. Бо зрозуміло, що багаж його першого терміну в ідеалі мав би використовуватись, як актив у боротьбі за наступний президентський термін. Але це у випадку, коли позитиви переконливіші за негативи. Якщо ж ситуація зворотна – поле звіту «звужується» до виключно позитивної самооцінки та перехоплення ініціативи у заданні порядку денного майбутніх виборів, таврування конкурентів і добровільно-примусового призначення політичних партнерів і союзників. Так і сталося: в щорічному посланні президент дякував спікеру Парубію, прем’єрам Гройсману і Яценюку. Неначе й не було два роки тому цькування останнього, щоб у неконституційний спосіб сформувати так звану більшість у парламенті та уряд на чолі з Володимиром Гройсманом. В «горлиці» серед «голубів миру за російським сценарієм» усі мали впізнати Юлію Тимошенко, так само, як і канцлера в її конституційних пропозиціях, що має більше повноважень аніж кайзер в німецькій історії. Дісталося на горіхи і Анатолію Гриценку з його «освіченою диктатурою». Тобто у посланні не тільки партнери, а у зверхній спосіб були визначені й основні конкуренти на виборах. Що виглядає, насправді, як прояв політичної слабкості! З іншого боку – маніпуляція. Адже щорічне послання – це конституційна процедура, що здійснюється в межах президентських повноважень та відносин, насамперед, з парламентом і урядом. Президент – глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності і, що не менш важливо, гарант додержання Конституції, прав і свобод людини. І саме з цих позицій має формуватися зміст президентського послання до народу і парламенту. Ця процедура не передбачає таврування конкурентів на виборах або нестриманого самопіару.

Реальний і адекватний погляд на свої «роль і місце» мав би містити аналіз тих явищ, щодо яких суспільство має питання до президента. Скажімо, падіння рівня життя, мляве зростання економіки, масова міграція і бідність, відсутність правових механізмів забезпечення прав людини і не створення системи національної безпеки не тільки через війну у країні, але й з огляду на ці маркери – це все сфера відповідальності президента з точки зору його конституційного статусу. Таких і подібних запитань до Петра Порошенка у суспільства дуже багато. Саме з огляду на них більшість людей будуть робити свій вибір навесні наступного року. Але ці «незручності» президент свідомо залишив за межами послання. Навпаки, він навіть кілька разів маніпулятивно підкреслив, що «конституційні можливості президента, не дуже корелюють з тим ступенем відповідальності, яку суспільство традиційно покладає на всенародно обраного главу держави». Отже «майже коаліційному уряду» приготуватись – виключно на нього в ході президентської виборчої кампанії перекладуть відповідальність за провальну соціальну сферу та економіку. І то дарма, що Порошенко будував політичну владу за своєю бізнес-схемою, де в непублічний, часто відверто антиконституційний спосіб формувалися його максимальні впливи і в економічній сфері, банківському та промисловому секторі.

— У такому випадку, до чого, по-вашому, зводиться суть цього послання?

Я вже сказала, що президентська команда звела сенс цієї події виключно до частини виборчої технології. Армія, мова і віра – цим гаслам, що заполонили величезними біг-бордами усю Україну – підпорядкований зміст виступу – послання президента. «Головне у тому, що під цими гаслами впроваджується нова формула сучасної української ідентичності», – наголошує глава держави! «Армія боронить нашу землю. Мова боронить наше серце. Церква боронить нашу душу».

Так, звучить красиво. Але, здається, президент забув, що в сучасному Світі шанс на збереження та розвиток національної ідентичності кожній національній державі у сукупності дають мир, інноваційна економіка, свободи, демократія і верховенство права. За грою у короткі виборчі слогани опустили головний дискурс, — якою якісно(!) має бути наша держава: правовою, соціальною, демократичною, інноваційною – до банальної реклами. Знаєте, якщо ви продаєте пиво – такі стратегії ефективні. Але мова іде про державу, і тут принципи із книжок «Мистецтво продажів» якось недоречні…

Чому президент не дає відповіді на питання, в якому стані держава і суспільство перебувають у такий складний час? Адже очевидно, що такої суспільної депресії, коли люди узагалі фактично відмовляють у довірі не лише державним інституціям (за останньою соціологією «Рейтингу», цілком довіряють президенту та уряду – 2 %, парламенту — 1 %), а й так званим «лідерам рейтингів» — ніколи не було. Коли ще кількість умовних голосів за кандидатів, які очолюють президентські рейтинги, коливалась від найбільших 17-18 відсотків до одного-двох? Мізерні показники! Якщо врахувати відтік населення і ймовірні показники явки громадян на виборах – яку підтримку насправді матиме ймовірний переможець наступних перегонів? Десять відсотків? П’ятнадцять? Та навіть двадцять, – це не ті цифри, що визначають лідера нації. Тобто вже сьогодні видно — якщо нічого не зміниться, то людина, яка займе головний кабінет на Банковій, фактично не буде наділена переконливим рівнем довіри народу. Це небезпечна суспільна тенденція!

І це, як на мене, – головна політична спадщина Петра Порошенка, який сам у 2014 році переміг із 54-відсотковою підтримкою! Він навіть в умовах війни не консолідував націю! Не об’єднав країну! Не дав, а, навпаки, забрав у людей надію на майбутнє! Це результат його діяльності внаслідок тотального знищення власне політики у державі, яка служить людям, з огляду на ігнорування Конституції, прав і свобод людини, безкінечне підпорядкування права політичній доцільності, домінування бізнес інтересів, схеми зрощення бізнесу і політики, політичну недоговороспроможність, галопуючу корупцію і відсутність боротьби з нею. Декларування руху в ЄС, в НАТО, при усіх позитивах цих напрямів, не перекривають сутнісних негативних явищ у суспільних і державних процесах. На жаль! Як би сьогодні він не повторював мантру, що не запроваджував воєнний стан в умовах фактичної збройної агресії, щоб не обмежувати громадян, не впроваджувати цензуру та не посилювати повноваження і можливості Президента, суспільство розуміє – він і команда у 2014 році порушили Конституцію у головному питанні – в умовах фактичної війни, вона не була визнана такою.

-Цікавий маркер… Ще цікавіші причини. Як суспільство дійшло до такого стану?

Не суспільство. А влада. На додаток до того, про що вже сказала, це і застосування технологій постправди, первинність піару над реальними справами… Причин багато. Ми починали розмову із послання президента. Де усе красиво і переконливо. «Фантастично!», – як любить говорити Петро Порошенко. Інвестиційний бум, антикорупційні досягнення, безліч реформ, ВВП збільшується, економіка росте, бізнес купається у нових сприятливих умовах. Високий динамізм в інноваціях. Стабільна і ефективна банківська система. Блискучі реформи. І так далі, цей перелік такий довгий, що ховається за горизонтом… Але буквально тиждень тому прем’єр-міністр Гройсман скаржився, що без зовнішньої фінансової допомоги країні загрожує дефолт. 114 реформ привели до такого стану? Прем’єр Гройсман ніколи не наважився б на таку заяву, якщо б дійсно не перебував у глухому куті. І ця полярність президентської і прем’єрської оцінок ситуації, яскраво демонструє принцип, який був для влади головним у ці роки і залишається таким зараз. Видавати бажане за дійсне, маніпулювати інформацією, вибудовувати паралельну інформаційну реальність. Ці ж принципи покладені і в основу виборчої стратегії, що також небезпечно.

— Із звернення глави держави зрозуміло, що головними темами наступних місяців будуть зміни в Конституції, автокефалія, процес розірвання Великого договору з Росією.

А не дивно, що усі ці теми «спалахнули» саме зараз? Хто заважав розібратись із «Великим договором» тоді, коли це мало б велике геостратегічне значення – чотири роки тому? Але це робиться сьгодні, на початку виборчої кампанії! Коли жити цьому договору без пролонгації залишається кілька місяців. Це один аспект. А інший полягає у тому, що президентом не дано стратегії, а що далі. Ключові питання – кордони, міграція, торгівля… Що далі? Без відповіді.

Це ж саме – в історії зі змінами в Конституцію, які начебто мають назавжди «закріпити» вектор руху держави в напрямку ЄС і НАТО. В цьому немає необхідності, зовнішньополітичні питання, згідно самої Конституції, регулюються окремими законами. І в законах про зовнішню та внутрішню політику, про нацбезпеку – ці пріоритети є. Суть процесу євро-, євроатлантичної інтеграції – в реальних реформах! Сенс нині запропонованих змін до Конституції стосується лише повноважень ВР, КМУ і Президента. Цей підхід явно вказує на бажання обійтись без врахування думки людей, бо пріоритети міжнародного статусу держави, у зв’язку з цим питання обмеження державного суверенітету України – це питання Розділу І Конституції України, внесення змін до якого може відбуватися лише після ухвалення їх на всеукраїнському референдумі. Щодо повноважень президента і парламенту, так вони не «реалізують» курс…, а формують його, відповідний курс реалізується урядом. Ніхто не переймався термінологією, змістом внесених президентом конституційних поправок. Тим, що Конституція – це система цінностей і правил, а не прагнень. Не було і не могло бути дискусії в парламенті. Ніхто не обговорював створювану нині суперечність та шляхи її усунення у положеннях преамбули Конституції. Політична доцільність логіки передвиборчої агітації вустами президента поділила усіх на тих, хто «за» і решту – «ворогів України», її європейського та євроатлантичного курсу. Звідси – 321 голос депутатів за направлення його законопроекту до КСУ для превентивного контролю. За умов тиску депутати не знайшли у собі сил навіть опрацювати професійно текст. На цьому фоні майже непоміченим залишився вихід Леоніда Кравчука з Конституційної комісії при президентові з огляду на те, що в ній не обговорювалися президентські поправки. Вибачте, але ця тема – «конституційного закріплення прагнень в ЄС і НАТО» – стовідсотково інформаційна, передвиборча.

Щодо Томосу і автокефалії – без заперечень, справа важлива! Але знов-таки – виникла «коли треба». І очевидно, тепер буде «подавлюватись» поспіхом все, що свідчить про велику конфліктну складову цієї теми, як у православ’ї, так і серед людей. Однак, щоб не вийшло так, що суперважлива об’єднуюча суспільнозначима тема спрацює навпаки… Тут необхідно підкреслити – президент є гарантом дотримання конституційного положення про відділення церкви від держави. І «педалюючи» цю тему, як виборчу технологію, він вийшов за межі своїх конституційних повноважень, поділяючи в посланні вірян на «православних» і «не дуже». Але всі вже настільки звикли до постійного маніпулювання правом, що на такі «дрібнички» увага не звертається…

Тобто усі ці стратегічні речі використовуються виключно з політичної доцільності, прив’язуються до виборчої кампанії, і тому вирішуватимуться небездоганно, в піарному чаді, поспіхом. Маркери такого істеричного стану знову і знову звучать у посланні. Скажімо, розмірковуючи про автокефалію, президент пафосно заявляє, що українці «не будуть молитись чужим богам». Що він мав на увазі, цікаво? Будду? Заратуштру?

У цілому здається, що від стратегій обіцянок манни небесної тут і зараз, спостерігається перехід до, умовно кажучи, «стратегування стратегіями».

— Чому?

— Неважко помітити катастрофічний брак конкретних програмних намірів, розрахованих на короткострокові перспективи. Аби зрозуміти, що відбувається, порівняємо риторику Петра Порошенка, з якою вій йшов на попередні вибори і те, чим владна команда озброїлась сьогодні. 2014 рік: долар по 10, конвертація валютних кредитів в гривню, повна енергонезалежність за 2 роки, першочергове внесення закону про референдум, розслідування подій на Майдані і в Одесі, усунення тиску контролюючих органів на підприємства… І це далеко не повний перелік обіцяного, але не здійсненого.

Сьогодні: Армія, Мова, Віра, НАТО і ЄС в Конституції, Томос. Між цими блоками обіцянок є велика різниця – перехід від конкретних програмних положень до експлуатації «глобальних стратегічних» цілей. Це пояснюється просто: усі можливі обіцянки, які могли б стати вирішальними для виборця, які стосуються сьогоднішнього життя кожного українця – знівельовані і зраджені. Така своєрідна «криза жанру». В дешевий долар і «податковий рай» вже ніхто не повірить. Тому жанр довелось змінювати, але головна проблема стратегування по-новому полягає у тому, що системної стратегії розвитку держави в усіх сферах таки не пропонується! Парадокс! На цьому фоні змінюється і тактика.

-Що Ви маєте на увазі?

— Разом зі щорічним посланням учора в парламенті сформовано оновлений склад ЦВК. Більше чотирьох років президент і парламент, порушуючи Конституцію і закони, не формували легітимний склад Комісії. За два місяці до початку виборчих перегонів процес все ж розблокували шляхом необґрунтованого збільшення кількості членів ЦВК, непропорційного і домінуючого представництва у новому складі кандидатур від президентської команди. Очевидно, що є розрахунок на цей адмінресурс під час президентської кампанії, інакше б за день закон про ЦВК не змінювали. За таких умов, як би не запевняв президент у посланні, про гарантування транспарентних виборів не йдеться.

Учора в парламенті була майже непомітно розіграна ще одна передвиборча маніпуляція, пов’язана з перехідним знаменом виборчих технологій – депутатською недоторканістю. Порошенко та парламент так вправно вкотре продали цю тему виборцю! Президентський пафос: «Настав момент істини. Проголосуйте. Будьмо чесними з народом», був негайно підхоплений в особливо цинічний спосіб у парламенті. Проголосована постанова Верховної Ради щодо подальшої роботи над президентською ініціативою щодо змін до Конституції щодо скасування депутатської недоторканості. Відбувся фактично запрограмований раніше зрив реального голосування змін до Основного Закону у цій частині, даючи пас кандидату у президенти Порошенку так само, як і його політичній силі публічно експлуатувати знову, і знову цю тему. На найближчих виборах так точно. Адже конституційна процедура починається… з початку, з невизначеними часовими термінами.

За останніми соціологічними дослідженнями, головними пріоритетами українців є завершення війни на Донбасі, поліпшення економічного стану, боротьба з корупцією і реформування судової системи, створення нових робочих місць, збільшення пенсій, зарплат і соціальної допомоги.

Нині, на початку перегонів, ці теми вже не потрапили в основні тренди президентської виборчої стратегії, і це його питання. А от чому ці питання та шляхи їх вирішення не були в тренді щорічного президентського послання до народу і парламенту – це вже, гадаю, наше з Вами запитання до глави держави.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.

Оригинал